Вогонь Пам*яті -вищий від усіх обелісків

                                                           Бо то вогонь Серця !

                                                                                                          Микола Мудраченко.

                                                                                              Книга пам*яті .

     Так вже повелося з давних-давен, що діти, виростаючи, розповзаються *межи людьми мов мишенята *, як влучно сказав Т.Г.Шевченко, залишаючи рідні домівки рідні місця,своїх батьків, шукаючи  кращої долі.

 Не виняток складає і моє життя: мешкаю далеко від рідного дому і кожного разу, коли  трапляється нагода навідатися в рідне село Волохівку Вовчанського району.Що на Харківщині, я іду на сільський цвинтар низько вклонитися і віддати шану своїм батькам та рідним. Батьківщина- це та Земля, де знаходяться могили твоїх предків-колись сказала розумна людина. І це дійсно так- мудрі слова починаєш розуміти з роками…

  Сім*я Бочкових колись була  великим і міцним деревом з глибоким корінням: прадід мій  Данило мав семеро синів та одну доньку, родини яких склали кістяк першої організованої в 1919 році на Україні комуни *.Червона зоря*. На світлинах кінохроніки, відзнятої ще в 1929 році ( в честь 10-ти  літнього ювілею Комуни) , що зберігаються в м.Києві в кіноархіві ім. Пшеничного і в цей час можна побачити моїх рідних та односельців тих часів.

   На цвинтарі я кожного разу відвідую моголу росіянина - Щербакова Івана                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Павловича, земля України для якого стала пухом і ось уже 29 років зберігає прах колись роботящої,чуйної, толерантної, шляхетної ,скромної непересічної Людини .

    Майже кожному літньому жителю сіл Волохівки, Бочково, Караїчного, Чайківки, Охрімівки знайома ця людина: одним він лагодив приймач чи телевізор, металевий посуд чи реманент, інших вчив співати чи танцювати, працюючи в Волохівській середній школі, прекрасно грав на баяні музичні твори Вайдтейфеля, Кюсса, Дунаєвського. А  як він грав вальс: *Дві собачки* - слухачі завмирали затамувавши подих! Жоден із культ просвітних заходів в селі, чи в районі (вибори, свята, огляди худ самодіяльності, олімпіади чи,навіть, танці в школі чи в сільському клубі) не проходили без його участі!

    Страхіття ХХ віку  - Велика вітчизняна війна 1941-1945р.р. давно відійшло в минуле, але багато нашої молоді вихованої ( і виховуються) на інших моральних засадах майже нічого не знають про неї, або володіють спотвореною інформацією про ті часи. Я бажаю переглянути ще одну припорошену пилом історії сторінку життя Івана Павловича і освіжити давно минулі події…

    Народився Щербаков І.П. в 1906 році в робочій сім*ї, що мешкала на околиці старої Москви, закінчив сім класів школи, фабзавуч, працював слюсарем на заводі. Щовечора ходив до заводського клубу опановувати гру на баяні, а потім приймав активну участь в самодіяльності заводу.             …

     На початку війни був призваний до однієї з кавалерійських дивізій Радянської Армії - там успішно опанував професію зброяра (оружейних дел мастер).Розпочав війнув 1941роців складі Воронежского фронту- закінчив в  1945 році в місті Кенінгсбергі (теперішній Калінінград ).

  В березні1943 року дивізія , де він воював, залишила  оборону м.Харкова і була передислокована в район м. Куп*янська для поповнення кіньми, боєзапасом, провіантом  Іван Павлович в складі загону із тридцяти червоноармійців за наказом командування був залишений в м.Харкові прикривати відхід основних сил протягом трьох діб.

       М Харків  (читаємо в ІНТЕРНЕТІ  мовою оригінала) занимал важнейшее место в военно-стратегических планах противника.Крупнейший индустриальный центр Украины, третий железнодорожный узел СССР, через город пролегали пути на Донбасс и Кавказ.Фюрер назвал его *Замком. Запирающим украинское  пространство*

   Гадаю, що зараз  би воєн специ не змогли б розтлумачити читачеві-Як  без гранат, мін, підтримки артилерії, авіації,бронетехніки 30 солдат можна успішно виконати цей наказ… А в той час подібними дрібницями ніхто не переймався: Наказ-є Наказ і його необхідно виконувати!

     Та на щастя наших бійців  німці не з*явилися ні черед день ні через два. Ранком третьої доби командир загону дає наказ:  самотужки (пішки) йти до м.Куп*янська на воз*єднання з основними силами дивізії

      Першого дня з района ХТЗ-станції Лосево м. Харкова загін подолав 40 кілометрів і вийшов на берег річки Сіверський Дінець в районі Старого Салтова, Більшість солдат схилялася до думки: повернути праворуч і через с. Молодову та В.Бабка прямувати на м.Чугуїв, а там залізницею їхати до м.Куп*янська. Іван Павлович запропонував :прямувати полями-так безпечніше, але більшість його не підтримала і пішла на м.Чугуїв.

    -Якщо бажаєш йти прямо-то йди сам,-сказав командир загону.

 Подолавши річку, Іван Павлович попрямував вулицею села Хотомля, де стояло декілька десятків радянських танків з екіпажами. Крокуючого старшину в військовій шинелі з карабіном за плечима, відразу ж  примітили та зупинили танкісти і відвели до однієї  з хат. За столом сиділо чотири танкіста в чорних комбінезонах без погон. –Кто такой?! Откуда?!  Куда едем?!-грізно запитав один з них. Іван Павлович чітко,як належить по Уставу доповів: хто він,звідки йде, Куди прямує ( що прямує в розташування своєї частини в м.Куп*янськ з м.Харкова, який залишили наші війська вже чотири дні, а він був в групі прикриття…)

-              Провокатор!,-заволав танкіст, вихопивши пістолета,-да я тебя пристрелю, как собаку!

- Товаришу командир! Не стріляйте... в хаті ж діти….Виведіть хоча б за двір кинулася до танкіста старенька бабуся,що сиділа на лежанці…З печі з жахом спостерігало декілька пар переляканих дитячих оченят.

-Откуда родом?,-запитав танкіст.

–З Москви,_відповів Іван  Павлович і назвав свою довоєнну адресу.

–Где учился? Работал? Имена, фамилии учителей? Директора завода?  Іван Павлович назвав Прізвища, Ім*я та по Батькові вчителів, директора заводу, майстра…Танкіст сів, заховав пістолета.

-Скажи спасибо мамаше, что я тебя не шлёпнул..Я тебе верю!Я сам там жил. А сей час исчезни,ни с кем не разговаривай: наш полк идёт на помощь защитникам  г.Харькова и никто не должен знать, что город уже оставлен нашими войсками!

    Оговтавшись, Іван Павлович вийшов на двір, озираючись. Швиденько перетнув дорогу і зайшов в кукурудзяне поле,що було поруч. Бігом подолав 150-200 метрів, повернув ліворуч і, продовжував бігти доки вистачило сил. Через 25-30 хвилин в небі з*явилися літаки з чорними хрестами і почали обстрілювати з кулеметів та бомбити наші танки…Коли Іван Павлович  піднявся на пагорб за селом-Хотомля була оповита чорним димом,що підіймався до неба,з палаючих радянських танків. Від танкового полку цілого майже нічого не залишилося, крім купи обгорілого металобрухту…

   До м.Куп*янська добирався полями, маскуючись від всього живого. Прямуючи вулицею м.Куп*янська, випадково зустрів свого ротного командира, що сидів на возі навантаженого сідлами та спорядженням.

   -Щербаков? ,-здивовано перепитав ротний,- а где остальние?. Іван Павлович сів на воза  і детально переповів свою Одісею. Ротний з сумом зауважив, що німці вже  чотири доби, як захопили м.Чугуїв, тож , мабуть ,всіх твоїх  товаришів вже немає в живих…А зараз ми  прямуємо в район м.Вовчанська.

   Так дороги війни привели російського солдата з м.Москви до села Волохівки Після поповнення дивізія пішла далі  на захід. Прощаючись з господинею, де квартирував і що дуже припала до серця солдата, запитав:  - Дуня! Якщо залишуся живим –можна я повернуся до тебе? – Ти тільки повертайся, повними сліз очима відповіла жінка. Я буду чекати тебе всю війну. Хай береже тебе Бог!

   Закінчив війну в м.Кенінгбергі ( тепер м. Калінінкрад Росія) Після трьох-місячних  кровопролитних боїв місто-фортеця,нарешті, капітулювало.

   -А пам*ятаєш, що було написано в тій записці,що ти мені передав від генерала Р.Я Малиновського під м.Воронежом,?- якось запитав його командир.

  І в пам*яті промайнули події осені 1942 року: Воронежський фронт, несподіваний нічний виклик  до заступника командира Воронежського фронту генерала Малиновського Р.Я. Після довгих блукань по окопам і траншеям штабний офіцер привів його в критий бліндаж…На столі мигтіла виготовлена з гільзи артснаряда лампа, а перед ним стояв справжнісінький бойовий генерал і просив …виготовити ШПОРИ на чоботи: ранком він ( Малиновський) відлітає до м.Москви, а без шпор з*явитися на очі Головнокомандуючого всіма збройними силами СРСР- Й.В.Сталіна аж ніяк не личить кавалеристові!

   -Яж їх ніколи не робив-хотів ухилитися Іван Павлович..-Мы все сейчас  делаем не то, чему учились на гражданке,- перебив його генерал.- Вы же мастер!

   Сперечатися було марно! Іван Павлович попросив офіцера,що його привів, знайти шматок гнучкого мідного дроту. Той миттєво зник і через деякий час з*явився з дротом. Іван Павлович зняв зразок з підборів генерала і пішов в розташування своєї частини. Довго мізкував: як і з чого робити ті кляті шпори. Зупинив свій вибір на шомполах до гвинтівки. А де в цей час можна дістати серебра , щоб виклепати дзвоники до шпор? Пояснив господині , де квартирував, про свою проблему і через деякий час за дві хлібини та банку тушонки дві серебряні монети царського карбу (чеканка) з*явилися на долоні господині.З них і виготовив два пречудових колокольчика до шпор. Цілу ніч клепав, пиляв,рубав,гнув, чистив битою цеглою…Вранці ШПОРИ були готові! Відніс генералу. Припасували до чобіт, Малиновський пройшовся взад-вперед по бліндажу,цокаючи підборами і задоволений м іцно потис руку Івана Павловича.

  -Спасибо солдат! Уважил! Підійшов до столу , підняв рушника. На столі лежало з десяток пар шпор, виготовлених іншими зброярами і промовив:- А Ето Говно вибросить на помойку! Нахилився над  столом, щось написав на аркушику записничка,підкреслив вирвав його, згорнув і передав Івану Павловичу,_ а  ето передай своему командиру!

   А вранці літак з майбутнім Міністром Оборони маршалом СРСР  Р.Я Малиновським піднявся в повітря з польового аеродрому і взяв курс на м.Москву.

   Коли трішки заспокоївся зі своїми спогадами, спитав: - То що ж було написано в тій записці? Яж її не читав.

   -БЕРЕГИ  ЕГО ! – відповів ротний..

 І стоїть з 1983 року на сільському цвинтарі села Волохіва, що на Вовчанщині скромна металева огорожа, а в ній дві могили з прахом російського солдата Щербакова Івана Павловича та його української дружини Щербакової Дуняші. Війна звела та навіки поєднала їхні Долі.

    Низький уклін і вічна Пам*ять Ветеранам війни і праці, які в бою і труді гартували  і здобули   велику Перемогу в далекі 1941-1945 роки і забезпечили нам щасливе Майбутнє!